Слово «імунітет» походить із латини й означає «вільний від чогось» або «несприйнятливий до чогось». Ще давньогрецькі лікарі помічали: ті, хто вижив під час епідемії чуми, ставали невразливими до цієї хвороби. У сучасному розумінні це пояснюється тим, що в їхньому організмі виробився імунітет — складна система захисту, яка об’єднує різні органи й тканини, що спільно протидіють чужорідним речовинам і мікроорганізмам.

Імунітет може бути вродженим або набутим. Набутий імунітет формується природним шляхом — після перенесеного захворювання, або штучно — завдяки вакцинації.Вагомий внесок у розвиток імунології зробив український учений Олександр Богомолець. Він досліджував роль сполучної тканини у захисних реакціях організму, створив теорію протифільтратного імунітету та розробив антиретикулярну цитотоксичну сироватку для стимуляції захисних сил людини. У 1936 році вчений заснував Інститут клінічної фізіології (нині — Інститут фізіології імені О.О. Богомольця НАН України), який став провідним науковим центром із вивчення імунної системи.
Що означає термін “імунітет”?
Імунітет — це захисна система організму, завдяки якій він здатен розпізнавати та знешкоджувати все, що становить загрозу як ззовні, так і зсередини.
- Зовнішні фактори — це чужорідні мікроорганізми та продукти їхньої життєдіяльності: віруси, патогенні бактерії, грибки, паразити, токсини.
- Внутрішні небезпеки — мутовані клітини організму, які втратили контроль над поділом і можуть стати злоякісними.
Імунна система не лише стоїть на варті здоров’я, а й підтримує генетичну стабільність організму. Якщо відбувається збій і власні клітини перетворюються на злоякісні (тобто стають генетично «чужими»), імунітет розпізнає та знищує їх.
Без ефективної роботи імунної системи життя людини було б неможливим — навіть незначна інфекція чи генетичний дефект могла б призвести до фатальних наслідків.
Корисна інформація про імунітет
| Категорія | Дані |
|---|---|
| Види імунітету | • Вроджений (видовий і індивідуальний) • Набутий (природний і штучний) |
| Імунітет за типом реакцій | • Гуморальний — заснований на діях антитіл у рідинах організму. • Клітинний — здійснюється спеціальними клітинами (лімфоцитами, макрофагами). |
| Органи імунної системи | • Центральні: кістковий мозок, тимус (вилочкова залоза) • Периферичні: лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики, апендикс |
| Основні клітини імунної системи | • Лейкоцити: гранулоцити, моноцити, лімфоцити, натуральні кілери |
| Порушення імунної системи | • Гіпофункція — імунодефіцитні стани • Дисфункція — аутоімунні захворювання • Гіперфункція — алергічні реакції |
| Додаткові факти | • За сучасними дослідженнями, близько 70% клітин імунної системи зосереджено в кишечнику. • Вітамін D посилює неспецифічний імунний захист. • Хронічний стрес значно послаблює імунну відповідь. |
Види імунітету
Імунітет буває вроджений і набутий — це два взаємопов’язані механізми, що забезпечують імунну відповідь організму на небезпечні фактори.
Вроджений імунітет передається у спадок і є базовою системою захисту, з якою людина народжується.
Набутий (адаптивний) імунітет формується протягом життя — після перенесених хвороб або вакцинації.
За типом реакцій адаптивний імунітет поділяється на:
- гуморальний — коли захисна дія забезпечується антитілами в плазмі крові;
- клітинний — коли захист здійснюють спеціальні клітини імунної системи.
Вроджений імунітет
Це перша лінія захисту організму. Він активується одразу при контакті з патогеном, розпізнаючи його за певними молекулярними маркерами.
Такий імунітет неспецифічний — реагує на будь-який чужорідний агент швидко, хоч і не завжди з високою точністю.
Основні «інструменти» вродженого імунітету:
- шкіра — бар’єр, що перешкоджає проникненню патогенів;
- піт і шкірне сало — створюють кисле середовище, згубне для бактерій;
- слизові оболонки та ферменти, які знешкоджують мікроорганізми.
На клітинному рівні діють моноцити, макрофаги, дендритні клітини, базофіли, нейтрофіли, еозинофіли та NK-клітини (натуральні кілери).
На молекулярному рівні — різні білки, ферменти й антимікробні пептиди, що перешкоджають проникненню та розмноженню патогенів.
Види вродженого імунітету
- Видовий імунітет — невразливість, набута у процесі еволюції, спільна для всього виду.
Наприклад, люди можуть хворіти на кір чи віспу, а тварини — ні. Натомість собаки хворіють на піроплазмоз, а птахи — на курячу холеру, які не передаються людям. - Індивідуальний імунітет — природна здатність конкретної людини протистояти певним інфекціям.
Він передається генетично від батьків, а також формується ще під час вагітності — завдяки антитілам матері.
Набутий (адаптивний) імунітет
Це друга, більш точна лінія захисту. Він формується упродовж життя після контакту з патогеном або введення вакцини.
Адаптивний імунітет «запам’ятовує» збудника, і при повторній зустрічі реагує швидше й ефективніше.
Основні завдання:
- Розпізнати чужорідний агент.
- Знешкодити його.
- Запам’ятати для майбутнього захисту.
Види набутого імунітету
Природний імунітет:
- Активний — формується після перенесеної інфекції.
- Пасивний — передається від матері до дитини через плаценту або грудне молоко (захищає малюка до 6 місяців).
Штучний імунітет:
- Після вакцинації — імунна система знайомиться з ослабленим або інактивованим збудником, «запам’ятовує» його і формує захист.
- Після введення сироватки — організм отримує готові антитіла для швидкого, але короткочасного (2–3 тижні) захисту, наприклад, під час епідемії.
🧬 Клітини пам’яті (Т- і В-лімфоцити) залишаються в організмі після кожної зустрічі з патогеном і забезпечують швидку відповідь у майбутньому.
⚠️ Вакцинацію бажано проводити заздалегідь — за кілька тижнів до можливого контакту з інфекцією.
Клітинний імунітет
Кожна клітина організму має унікальний набір білків — МНС-I (головний комплекс гістосумісності І класу).
Якщо клітина уражена вірусом або перероджується у ракову, цей «код» змінюється або зникає. Тоді Т-клітини-кілери розпізнають її як чужорідну та знищують.
Гуморальний імунітет
Цей тип імунної відповіді пов’язаний із виробленням антитіл — білкових молекул, що розпізнають і нейтралізують чужорідні агенти.
Основну роль виконують В-лімфоцити: вони розпізнають антиген, активно діляться та утворюють клітини пам’яті.
Під час повторного контакту з тим самим патогеном ці клітини миттєво активуються, забезпечуючи швидку і потужну імунну реакцію.
Як працює імунітет
Першими на атаку чужорідних елементів реагують клітини вродженого імунітету. Наприклад, нейтрофіли, зустрівшись із патогеном, поглинають його, руйнують і при цьому вивільняють гранули з антибактеріальними речовинами. Дендритні клітини теж захоплюють збудника, розщеплюють його всередині себе, а потім прямують до найближчого лімфатичного вузла, щоб передати інформацію лімфоцитам. У відповідь В-лімфоцити починають виробляти антитіла, Т-кілери знищують інфіковані клітини, а Т-хелпери виділяють цитокіни, координуючи роботу всіх ланок імунної системи.
Схема імунної відповіді залежить від типу збудника.
Приклад: якщо на шкірі утворилася ранка, клітини виділяють цитокіни, що приваблюють нейтрофіли й макрофаги. Вони поглинають бактерії — це реакція вродженого імунітету. Макрофаги водночас демонструють іншим клітинам фрагменти знищених мікроорганізмів (антигени), передаючи інформацію В-лімфоцитам і Т-хелперам. Так активується специфічний гуморальний імунітет.
Через кілька днів, а іноді й тижнів, В-лімфоцити починають активно синтезувати антитіла, які розносяться кров’ю, зв’язують і нейтралізують бактерії. Частина з них перетворюється на клітини пам’яті, що забезпечують швидку реакцію при повторному зараженні.
Органи імунної системи
Імунна система складається з численних органів і тканин, розташованих по всьому тілу. Вона має центральні органи, де утворюються й дозрівають клітини, і периферичні, що забезпечують імунну відповідь. Робота можлива лише за злагодженої взаємодії між ними.
Центральні органи: кістковий мозок, тимус (вилочкова залоза).
Периферичні органи: лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики, апендикс.
Кістковий мозок
Головний центральний орган, у якому з кровотворних стовбурових клітин утворюються всі імунні клітини. Для повного дозрівання частина з них мігрує до тимуса.
Тимус
Розташований за грудиною, важить близько 40 г. Тут клітини проходять «навчання» — кожен лімфоцит отримує здатність розпізнавати конкретний антиген. Після дозрівання Т-лімфоцити розносяться кров’ю по всьому організму.
Лімфатичні вузли
Невеликі утворення у грудній, черевній порожнинах, на шиї та кінцівках. Вони фільтрують лімфу, затримують чужорідні частинки й продукують лімфоцити. Тут зберігаються клітини пам’яті, які «пам’ятають» попередні інфекції.
Селезінка
Найбільший імунний орган (до 24 см завдовжки). Знаходиться ліворуч від шлунка. Її функції — фільтрація крові, руйнування старих клітин і накопичення резерву крові для швидкої імунної відповіді.
Мигдалики
Скупчення лімфоїдної тканини у верхній частині глотки. Вони створюють місцевий бар’єр на шляху патогенів, що потрапляють у дихальні шляхи чи рот.
Апендикс
Відросток сліпої кишки, який містить лімфоїдну тканину. Тут зосереджені лімфоцити, а також «резерв» корисних бактерій, що підтримують мікробіом кишечника й загальний імунітет.
Імунокомпетентні клітини

Лейкоцити
У стовбурових клітинах кісткового мозку утворюються лейкоцити — це відповідь імунної системи на інфекції, агресивний вплив довкілля, онкологічні процеси. Три основні групи лейкоцитів: гранулоцити, моноцити та лімфоцити. У кожної групи є свої яскраві представники.
Гранулоцити
Найчисленніша група лейкоцитів. Свою назву отримали через наявність гранул різного забарвлення; розрізняють три типи гранулоцитів: нейтрофіли, еозинофіли, базофіли.
- Нейтрофіли — клітини фіолетово-рожевого відтінку, здатні до фагоцитозу. Їхні завдання: захопити, убити й перетравити мікроорганізм (переважно бактерії). Після знищення патогена зазвичай гинуть, але вивільняють речовини з антибактеріальною дією.
- Еозинофіли — із рожевими гранулами; захищають організм від паразитів і алергенів. За глистяних інвазій їхній рівень підвищується.
- Базофіли — найтемніші (синьо-фіолетові) й найменш численні гранулоцити. Беруть участь у захисті від паразитів і гельмінтів, відіграють важливу роль у виникненні алергічних реакцій (під час активації підвищується продукція гістаміну). Також «скликають» інші імунні клітини до вогнища запалення, виробляючи багато «сигналів тривоги» — цитокінів.
Моноцити
Найбільші лейкоцити — попередники макрофагів і дендритних клітин, у які моноцити перетворюються після виходу з кров’яного русла.
- Макрофаги — клітини, що «пожирають» чужорідні частинки. Поглинувши «ворога», розщеплюють його всередині себе й не гинуть; можуть працювати далі, ще ефективніше. У них зберігаються фрагменти патогенів (антигени), що слугують сигналом для активації інших імунних клітин.
- Дендритні клітини утворюються не лише з моноцитів, а й із клітин сполучної тканини (фібробластів). Як і макрофаги, вони поглинають патоген, розщеплюють його та зберігають інформацію про нього, роблячи це ще ефективніше. За будовою нагадують розгалужене дерево; завдяки «відросткам» забезпечують зв’язок між вродженим і набутим імунітетом, посилюючи захисні функції організму.
Лімфоцити
Основні клітини імунної системи, що забезпечують гуморальний і клітинний імунітет. Вони розпізнають чужорідного агента, знищують його, утворюють антитіла. У кожного «підрозділу» — свої завдання:
- B-лімфоцити розпізнають антигени та виробляють специфічні антитіла — імуноглобуліни. Назва походить від сумки Фабриціуса (Bursa fabricii) у птахів, де їх уперше виявили.
- T-лімфоцити дозрівають у тимусі (вилочковій залозі), куди потрапляють із кісткового мозку.
- Т-хелпери стимулюють і координують імунну відповідь, допомагають розпізнавати типи мікроорганізмів.
- Т-супресори регулюють тривалість і силу імунної реакції.
- Т-кілери знищують інфіковані клітини, блокуючи поширення інфекції.
- Т-хелпери стимулюють і координують імунну відповідь, допомагають розпізнавати типи мікроорганізмів.
- Із Т- і В-клітин, що брали участь у боротьбі з агресорами, формуються клітини пам’яті. У «мирний час» їх небагато, але за появи знайомого патогена вони швидко активуються, діляться й знову вступають у бій.
Натуральні кілери (NK-клітини)
Поряд із фагоцитами (макрофагами, нейтрофілами, дендритними клітинами), базофілами та еозинофілами, у вродженій імунній відповіді беруть участь натуральні кілери та тучні клітини.NK-клітини знаходять і вбивають клітини, уражені вірусами чи бактеріями, а також пухлинні клітини. Їхня «зброя» — агресивні молекули перфорин і гранзим: перфорин ушкоджує мембрану цільової клітини й утворює «пори», через які гранзим проникає всередину та запускає руйнування клітини.
Порушення роботи імунної системи
З різних причин у роботі імунної системи можуть виникати збої. Це може бути наслідком появи нових агресивних мікроорганізмів, нервового чи фізичного перенапруження, несприятливих екологічних умов, неякісного харчування, шкідливих звичок або хронічних захворювань.
У таких випадках імунна відповідь може стати надто слабкою або, навпаки, надмірно активною, що призводить до розвитку імунних патологій. Частина з них має вроджений характер, інші — набуваються впродовж життя.
Згідно з Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ), існує понад десять великих груп імунних порушень, до яких належать:
- первинні та набуті імунодефіцити,
- системні й органоспецифічні аутоімунні захворювання,
- аутозапальні стани,
- алергічні реакції (гіперчутливість),
- порушення лейкоцитарного кровотворення,
- хвороби тимуса та інші.
Для зручності розуміння всі імунні порушення часто поділяють на три основні категорії:
1. Гіпофункція
Ослаблення імунної системи (імунодефіцитні стани).
- Первинні імунодефіцити — вроджені порушення, що виникають через дефекти вродженого або набутого імунітету.
- Набуті імунодефіцити — формуються внаслідок зовнішніх або внутрішніх чинників:
наприклад, нейтропенія (зменшення кількості нейтрофілів і підвищений ризик бактеріальних чи грибкових інфекцій), втрата імуноглобулінів, або імунні порушення, спричинені ВІЛ-інфекцією.
2. Дисфункція
Порушення регуляції імунної відповіді, при якому клітини імунної системи починають атакувати власні тканини організму.
До цієї групи належать аутоімунні захворювання, зокрема:
- системний червоний вовчак,
- системний склероз,
- ідіопатичні запальні міопатії,
- ревматоїдний артрит.
3. Гіперфункція
Надмірна активність імунної системи, яка проявляється алергічними реакціями або підвищеною чутливістю до нешкідливих речовин. У таких випадках імунітет помилково сприймає безпечні фактори (пилок, харчові білки, медикаменти) як загрозу і запускає запалення.
Як лікують порушення імунної системи
Порушення в роботі імунної системи можуть мати різне походження — від спадкових факторів до наслідків хвороб, стресу чи екологічних умов. Лікування таких станів завжди комплексне й підбирається індивідуально, адже імунна система пов’язана з усіма органами та системами організму. Призначати терапію має лише кваліфікований лікар-імунолог.
Основні методи лікування
1. Медикаментозна терапія
Застосовують препарати з імунотропною активністю, що впливають на різні ланки імунної відповіді:
- Імуномодулятори — відновлюють узгоджену роботу імунної системи.
- Імунокоректори — діють вибірково, нормалізуючи окремі механізми захисту.
- Імунностимулятори — підсилюють імунну реакцію при ослабленні захисних сил.
- Імунодепресанти — пригнічують надмірну імунну активність, що викликає запалення або аутоімунні реакції.
Вибір препарату залежить від типу порушення. Наприклад, при алергічних або аутоімунних хворобах імуномодулятори призначають лише у складних випадках — таких як атопічний дерматит із піодермією чи рецидивуюча герпетична інфекція.
2. Хірургічне лікування
Проводиться у разі ускладнень, що потребують радикального втручання, наприклад:
- усунення кишкової непрохідності при хворобі Крона;
- ендопротезування ураженого суглоба при ревматоїдному артриті або склеродермії.
3. Трансплантація стовбурових клітин
Сучасний метод, який застосовують при тяжких імунних патологіях:
- системний червоний вовчак,
- системний склероз,
- ВІЛ-асоційовані захворювання (за спеціальними клінічними протоколами).
Харчування та спосіб життя
Ліки — не єдиний шлях підтримання імунного здоров’я. Величезну роль відіграють профілактичні та допоміжні заходи:
- Збалансоване харчування з достатньою кількістю вітамінів, мінералів, білків і ненасичених жирів.
- Фізична активність — за рекомендаціями ВООЗ, не менше 150–300 хвилин помірних аеробних навантажень або 75 хвилин інтенсивних вправ на тиждень.
- Відмова від шкідливих звичок (паління, надмір алкоголю, малорухливість).
- Загартовування та свіже повітря — регулярні прогулянки знижують рівень стресу й стимулюють природний імунітет.
- Нормалізація мікробіоти кишечника — правильна дієта й пробіотики критично важливі для підтримання захисних функцій, адже близько 70% імунних клітин зосереджені саме у кишківнику.
Поради лікарів щодо зміцнення імунітету
- 🥗 Харчування. Щодня споживайте свіжі овочі, фрукти, зелену їжу, вирощену без надлишку хімічних засобів.
- 🏃♀️ Рух. Найпростіше рішення — щоденна ходьба. Фізична активність знижує ризик запалення і підтримує кровообіг.
- 🌞 Сонячні ванни. За відсутності протипоказань — чудове джерело вітаміну D, який підсилює неспецифічний імунітет.
- 🌬️ Свіже повітря. Уникайте тривалого перебування в закритих приміщеннях із поганою вентиляцією — так званого «синдрому хворої будівлі».
- 👩⚕️ Регулярні медогляди. Планові візити до терапевта чи імунолога допоможуть вчасно виявити імунопатології та скоригувати лікування.
Поширені запитання
Від чого залежить імунітет людини?
Від багатьох чинників — генетики, харчування, сну, рівня стресу та перенесених хвороб. У дитинстві часті ГРВІ допомагають «тренувати» імунну систему. Іноді, навпаки, реакція буває надмірною — як під час імунопатологічної фази COVID-19, коли власні тканини ушкоджуються.
Як дізнатися, наскільки сильний мій імунітет?
Якщо ви часто хворієте, маєте висипи, хронічну втому або алергії — це привід звернутися до сімейного лікаря чи імунолога. Самостійно призначати імунограму не варто: 80% діагнозу ґрунтується на анамнезі й клінічному огляді, лише 20% — на лабораторних аналізах.
Чи беруть до армії зі «слабким імунітетом»?
Поняття «слабкий імунітет» не є медичним терміном. Придатність до служби визначається комісією згідно з офіційними переліками захворювань. Деякі стани (наприклад, ВІЛ-інфекція або хронічні гепатити) несумісні зі службою.
Який лікар лікує хвороби імунної системи?
Зазвичай це імунолог або алерголог-імунолог. Оскільки імунні механізми залучені у більшості хвороб, у терапії часто використовують препарати, що регулюють імунну відповідь — зокрема моноклональні антитіла, які застосовують при аутоімунних і нейродегенеративних станах.